1. Зафіксуйте загальне подання про пацієнта, його конституціональному, що включає відхилення в розвитку (регионарные морфологічні дисплазии) і поведінковому статусі. На цьому етапі вже в перші секунди ви зможете вловити свої подання про полову приналежність, ступеня відповідності їй полової орієнтації, віці. Надалі це може придатися для з’ясування відповідності реальному віку, конституції (пікнік, нормастеник, астенік), поводженню (порушення, ступор, неадекватність).
2. Варто розташувати пацієнта до себе й заспокоїти.
Навіть якщо пацієнт не вважає себе хворим, відвідування психіатра може бути для нього хворобливим, у цьому випадку звичайно щось або хтось змушує його консультуватися. Подібну конфронтацію можна використати для того, щоб показати, що ви є на боці пацієнта, а не його оточення. Це ще більш важливо, якщо пацієнт страждає.
Розпізнайте особливості знаків його локомоцій (моторики), міміки, пози, жесту, стилістики відносини до вас і території, його емоційний стан і загальну конструкцію мови. Прагнете реагувати на ці знаки й спостерігайте його реакцію на ваше поводження. Якщо ваше поводження буде зайво спокійним, а погляд занадто пильним, це може викликати в маревного пацієнта додаткові підозри, а в депресивного - підсилити тривогу. Поводження лікаря повинне бути пластичним.
3. Прояв жалю й співпереживання. Оціните своє співпереживання, а також можливе нерозуміння або агресію стосовно пацієнта. Надалі аналіз цих почуттів допоможе вам зрозуміти причини успішності або неуспішності терапії, прогнозу й неточність діагностики. Реагуйте зі співпереживанням на представляють переживания, що, пацієнта. Не приховуйте проявів свого співпереживання.
4. Оціните рівень розуміння пацієнтом власних проблем. Він може бути повним, і в цьому випадку пацієнт розповідає про свої переживання як хворобливих, неповним, тобто лише деякі переживання він уважає хворобливими, або розуміння взагалі відсутнє. Важливо знайти ті переживання, які хоча б частково пацієнт уважає хворобливими, їх можна використати для роботи з іншими переживаннями, але спочатку краще уникати хворобливих для пацієнта переживань. Залежно від розуміння пацієнтом проблем розповідайте йому про терапевтичні завдання.
5. Проведення оцінки або інтерпретація. Пацієнтові важливо знати, що думає лікар про його переживання. Тому варто продемонструвати йому свої знання про дані симптоми, підкреслити унікальність або звичайність (стандартність) даних переживань, а також можливості керування цими переживаннями. Звичайно страждаючим пацієнтам важливо знати, що в лікаря є досвід боротьби з аналогічним стражданням, але опірним і відхиля пациентам, що, важливіше почувати свою значимість. Варто вказати на перспективи розвитку хвороби й вселити в пацієнта і його родичів надію на видужання.