Дійсне страждання не обов’язкове пов’язане з органічними ушкодженнями, пацієнт із соматоформным болючим розладом або неврастенією може страждати не менше, ніж з органічним ушкодженням конкретного органа. Саме страждання може приводити до избеганию навколишніх і відгородженості або спроб одержати допомогу, які оцінюються як занадто нав’язливі. Страждання часто описується з різною повнотою або на нього вказує поводження пацієнта, хоча він сам не говорить про нього.
Б) Відхід у хворобу
Причиною відходу у хворобу, як в іншу внутрішню реальність, є не тільки особистісні особливості пацієнта, але також страхаючий характер переживань, про які не можна розповісти, реакція на ці переживання навколишніх. Це особливо помітно при сексуальних проблемах. Відхід у хворобу в близьких пацієнта може викликати протест, розпач або підсилити взаємну прихильність пацієнта і його родичів.
В) Нещирість
Посилення, імітація або приховання переживань лише в судовій практиці можуть уважатися зловмисними, психіатрові частіше доводиться мати справа з тим, що дані явища самі є симптомами розладу. Так, при індукованому маренні, диссоциативных розладах, імперативних слуховых галюцинаціях дані механізми широко поширені.
Усякий розлад може мати переваги, відхід від активності, інвалідність, бажання уникнути покарання демонстрацією хвороби. При цьому в одному віці симптоми можуть маскуватися, в іншому й у відповідній соціальній групі (наприклад, у військовослужбовців, державних службовців) підсилюватися. Нещирість (неправда) проявляється як невідповідність (дисоціація) між змістом мови й поводженням, між об’єктивно встановленим і висловленим, між частинами одного поводження. Наприклад, при дисоціації між жестом і мімікою, між окремими частинами мімічного вираження (фальшива, сумна, приховувана посмішка й т, буд.).
Г) Неадекватність
Неадекватність означає невідповідність реакцій, зокрема емоційних, на конкретні прості й складні стимули. Неадекватної може бути шкірна гиперестезия й, у результаті, страх пацієнта перед ін’єкціями, неадекватним може бути й сміх у ситуації жалоби й суму.
2.1.4. Лікар - пацієнт.
Стратегії взаємодії лікаря й пацієнта можуть бути динамічними й застиглими. Лікар може бути сам пацієнтом або ним ставати в міру роботи з даним пацієнтом. У цьому випадку свої симптоми він у хворому або не зауважує, або преувеличенно активно з ними бореться. Так, найбільш активними борцями із проявами алкоголізму є колишні алкоголіки, але самі алкоголіки неадекватно оцінюють симптоми алкоголізму в навколишніх. Симптоми депресії або іпохондрії в самого лікаря не дозволяють йому правильно оцінити рівень депресії пацієнта, але приводять до того, що симптомные особистісні риси він може оцінити як «гипоманиакальные». Лікар може побачити в пацієнті фігуру зі свого минулого й саме тому співпереживати, у цьому випадку переживання самого пацієнта лише привід для переживань лікаря, а эмпатическая техніка перетворюється в егоїстичну.