Класичний психоаналітичний метод прагне максимально виключити емоційний контакт між аналітиком і пацієнтом, аналітик прагне бути «дзеркалом» для анализанта. Сучасні методи аналізу допускають демократичні, партнерські відносини в аналізі.
Показаннями для проведення психоаналізу є прикордонні розлади, хвороби залежності, розладу особистості й парафилии. Протипоказаннями є розумова відсталість, шизофренія, інші гострі психози, органічні розлади й епілепсія. Тривалість психоаналізу може варіювати від декількох місяців до 2-3 років. Із всіх психотерапевтичних методів психоаналіз є найбільш трудомістким, але його ефекти найбільш стійкі. Психоаналіз не обмежується медичними завданнями й застосовується для психологічної корекції, розробки успішної політичної, економічної, соціальної стратегії індивідуума й цілих груп.
Поведінкова психотерапія
В основі поведінкової (бихевиоральной) терапії лежать ідеї фізіології рефлексів. Відповідно до них правильне або неправильне поводження обумовлене навчанням, тобто спрямованим впливом середовища. Формування правильного поводження означає вироблення нових рефлекторних зв’язків.
Сучасна бихевиоральная терапія має наступні особливості. Терапевт учить пацієнтів реагувати на життєві ситуації так, як вони хотіли б на них реагувати, тобто терапія не намагається змінити емоційну суть відносин і навмисно ігнорує почуття особистості. Бихевиоральная терапія займається симптомом, а не вартої за ним проблемою. По суті це симптоматична психотерапія. Головне в роботі психотерапевта-бихевиориста - це зміна поводження пацієнта. Регулятором цієї зміни служить позитивний, а не негативний стимул. Це має принципове значення.
Особистість, у розумінні психотерапевта-бихевиориста, - сума паттернов (реакцій) поводження. Кожна поведінкова реакція заснована на генетичному коді й попередньому досвіді. Тобто гармонічну, здорову особистість характеризує максимально широкий набір поведінкових реакцій, якими людина відповідає на різні впливи середовища, проявляючи найбільш успішну адаптацію.
Основними поняттями поведінкової терапії є обумовлювання й підкріплення.
Реактивне обумовлювання - це рефлекторне поводження. Організм автоматично відповідає на стимул, наприклад, зіниця завжди розширюється в темряві. И.П. Павлов відкрив, що прямій стимул може бути обумовлена: слина виділяється не на вид їжі, а на дзвінок, за умови, що ці подразники багато разів сполучалися. Умовні рефлекси легко прищеплюються, але легко й зникають. Оперантное обумовлювання лежить в основі навчання. Заохочуючи або караючи, можна одержати певний стереотип поводження. Оперантное обумовлювання - це певний пристрій миру, у якому людина буде робити щось, що вплине на мир, а це, у свою чергу, вплине на людину.