Наприклад: «Я вимагаю негайно мене відпустити!», «Раджу вам допомогти мені, тому що я знайду управу на своїх переслідувачів і мучителів»
3) Комиссивы — зобов’язання, обіцянки, запевнення, гарантії, клятви, погрози, обітниці й т.д.
Наприклад: «И тоді я заприсяг собі зробити все можливе, щоб упоратися із цією малодушністю», «Повірте мені, доктор, що я не видумала своїх переслідувачів, — вони існують насправді, і кожен мій крок це підтверджує».
4) Декларативы — призначення, оголошення чого-небудь, відкриття й закриття, зняття з посади, рішення й т.п.
Наприклад: «И тоді я зрозуміла, що так тривати не може й вирішила звернутися до лікаря», «Я відмовляюся розмовляти з вами, уважаю ці питання грубою провокацією».
5) Экспрессивы — подяка, вибачення, співчуття, поздоровлення, скарги, похвали, голосіння й т.п.
Наприклад: «Господи! За що мені такі мучення!», «Спасибі за вашу увагу й турботу», «У груди вогнем пече, усе перевертається».
Локуция визначається характером семантичного наповнення висловлення й залежить від розглянутих раніше семантичний^-семантичних-семантичні-лексико-семантичних, просодических і психолінгвістичних характеристик.
Перлокуция, тобто результат мовного впливу складається з оцінки наступних моментів:
1) визначення лікарем мети повідомлення;
2) оцінка дослідником власних почуттів при сприйнятті повідомлення, визначення провідного мотиву комунікації в пацієнта;
3) оцінка ступеня відповідності перлокутивного ефекту (слухаючого) очікуваному (пацієнтом). Вивчення иллокутивно-перлокутивного співвідношення є важливим для більшого наближення до розуміння сутності переживань пацієнта, необхідно для створення індивідуалізованих терапевтично-реабілітаційних програм, психотерапевтичної роботи. У той же час иллокутивно-перлокутивное невідповідність відіграє діагностичну роль у виявленні симуляції, диссимуляции, визначенні щирих мотивів й установок пацієнта. Крім того, иллокутивно-перлокутивная дисоціація характерна для мови хворих шизофренією.
Особливий інтерес представляє прагматичний аналіз комунікації «лікар - пацієнт». У цьому випадку в першу чергу необхідно встановити характер і ступінь модифікування лікарем мови пацієнта. Отже, важливий облік особливостей комунікативного стилю самого лікаря. При цьому характер мови лікаря буде визначатися його прагматичними установками: одержання максимальної кількості відомостей, прагнення «докопатися» до істини, створення эмпатических відносин, терапевтичного співробітництва, цілеспрямований вплив на установки пацієнта й т.п. Із прагматичних установок лікаря на комунікацію будуть органічно випливати особливості його просодики (тон, темп і т.д.), синтаксичний^-синтаксичні-семантико-синтаксичні характеристики, характер питань, що задають. На важливість характеру питань, що задають пацієнтові, ступінь їх суггестивности звернув увагу у свій час Е. Kretschmer (1922). Він виділяв 4 типи питань по їхній клінічній значимості: 1) вільні від сугестії; 2) альтернативні; 3) з пасивною сугестією; 4) з активною сугестією.