Пацієнти й особливо їхні родичі часто самі просять інтерпретувати розлад у термінах спадковості («від кого це передалося»), відносин («як тепер себе з ним вести»).
Розділ 3. Психічний стан.
Судження про психічний стан складається з аналізу типології й структури поводження, мови, результатів опитування й тестування пацієнта за допомогою психологічних тестів. Властиво психічний статус представляє опис психічних функцій (свідомість, особистість, сприйняття, мислення, пам’ять, моторика, воля, емоції, інтелект) і їхнє відбиття в поводженні.
3.1. Поводження.
Поводження — один з найважливіших показників психічного статусу, його аналіз є іноді єдиною можливістю оцінити клінічну картину стану пацієнта. Наприклад, при діагностиці психічного стану в маленьких дітей, глухих і німих, а також пацієнтів, які говорять на невідомому нам мові, психіатр змушений користуватися описом тільки поводження й побічно, таким чином, судити про цілісний психічний статус. У кожної людини існує неповторний морфологічний вигляд, що дозволяє відрізнити його від іншої людини, але кожний має також неповторний портрет поводження. Дослідження показують, що більш точно цей портрет можуть описати ті, хто більше спілкуються з пацієнтом, тобто середній медичний персонал, спеціальне навчання якого розпізнаванню знаків поводження представляє для психіатра окреме завдання. Практика показує, що найбільш точно описи поводження пацієнтів медичних сестер, що працюють на постах, їхнє навчання зауважувати деталі є найважливішим завданням лікаря.
Изучение невербального контексту (прямо не пов’язаного з мовою) поводження, представленого через моторні паттерны міміки, пози й жесту, маніпуляцій із предметами, структуру спілкування - найбільш доступний і легко здійсненний метод дослідження, не потребуючого спеціального устаткування. Спостереження поводження проводиться при зіставленні контексту переживань і моторики в психології намірів і при неекспериментальному дослідженні в природних умовах. Неекспериментальними дослідженнями займається этология (біологія поводження) людини. Завданнями этологии в психіатричній клініці є діагностика поводження й диференціальна діагностика на підставі типологічного опису, пояснення причин даного поводження (средовые або генетичні), а також вивчення можливостей модифікації поводження (поведінкова терапія). Перші описи в області этологии людини належать K. Lorenz, I. Eibl-Eibesfeldt, H. Hass. Методично этологи прагнуть насамперед формалізувати спостережуване поводження. Для цієї мети використаються спеціальні глоссарии невербальних комунікацій (В.П. Самохвалів, 1994). При спостереженні поводження й навчанні персоналу використається загальна этографическая схема. Этограмма - запис послідовних паттернов поводження по каналах комунікації.