— Ритуализация. Звичайне поводження досягнення мети прикрашається особистими або соціальними ритуалами й маркерами. До поводження такого роду в нормі ставиться залицяння як етап сексуального поводження. При патології ритуализация помітна при диссоциативных розладах й обсессивно-компульсивном розладі.
— Амбивалентность. Одночасне існування двох протилежних мотивів і способів досягнення цілей або протилежних цілей. Найбільше часто підсилюється при кататонії й обсессивно-компульсивном розладі.
— Альтруїстичне поводження. Відмова від досягнення мети з метою надання можливості її досягнення навколишньої. Однієї з версій є фіксація на цьому поводженні при деяких формах анорексии й суицидальной активності.
У нормі присутні всі механізми поводження, але при патології виникає фіксація на одному з них.
3.2. Мова й аудиальная комунікація.
Діагностичний процес у психіатрії спрямований на розпізнавання, реєстрацію й кваліфікацію психічних і поведінкових розладів. При цьому вивчаються в нерозривній єдності як прості й складні комплекси поводження, так і всі особливості мовної продукції, її вербальні й невербальні аспекти. Мовне поводження, таким чином, є найважливішим об’єктом досліджень, і глибоке його вивчення дозволяє наблизитися до розуміння особливостей особистості пацієнта, сутності суб’єктивної картини психопатологічних переживань, правильно поставити діагноз.
3.2.1. Загальні принципи мовної діагностики.
Цілісне подання про мові дає клініко-лінгвістична діагностика, що представляє єдність клініко-психопатологічного підходу з лінгвістичним аналізом, що включає психосемантический, паралингвистический, психолінгвістичний, прагматичний і синтаксичний аспекти. Виділені додаткові діагностичні критерії оцінки мови сприяють більше повній і точній діагностиці, полегшують проведення диференціальної діагностики й корисні при спілкуванні з пацієнтом, коли візуальний контакт неможливий, наприклад, у телефонній бесіді або при переписці.
3.2.2. Психосемантика мови.
Семантичний (значеннєвий) аспект аналізу мови припускає вивчення розповіді пацієнта про його минуле (анамнезу), про скарги й переживання, про родину й відносини з іншими людьми. Зазначені відомості одержують при використанні набору стандартних, добре відомих психіатрам питань, спеціальних опросников, глоссариев.
Особлива увага варто приділяти суб’єктивній семантиці хворобливих переживань — індивідуальному змісту виникаючих змін як у структурі самосвідомості пацієнта, так й у системі його відносин з миром. Суб’єктивні семантики можна оцінити по лексико-семантичних категоріях: вибору певних слів для відбиття дійсності, що характеризують емоційне й прагматичне відношення до неї пацієнта, перевага в мові певних лексико-семантичних груп (частин мови - іменників, прикметників, дієслів).