Розладу особистості (психопатії) описані докладно у відповідних розділах приватної психопатології. Вони наближаються до основних кіл психозів і становлять «крайову» групу, частіше зустрічаючись серед родичів хворих шизофренією, епілепсією й афективними розладами. Відповідно виділяються шизоидные, циклоїдні, эпилептоидные розладу особистості, а також паранойяльные, істеричні й психастенічні розлади, хоча в МКБ 10 описане також диссоциальное розлад, тривожний і залежний розлад особистості. Розладу особистості характеризуються стійкістю, вовлеченностью в структуру поводження емоцій й афекту, проявом поводження в соціальній сфері, а також особистісними особливостями мислення. Всі розлади особистості є результатом переважно генетичних причин, які проявляються під впливом виховання, однак серед них існують маргінальні особистості, які використають свої особистісні риси досить успішно в конкретну історичну епоху. Розвиток розладів особистості і їхнє зростання з дитячого віку проявляється в наступній послідовності: реакція як перший прояв дисгармонії особистості, далі - розвиток, коли розладу особистості чітко виражаються у взаємодії з іншими людьми. І, нарешті - розлад особистості, що може бути компенсованим або декомпенсированным. Розлад особистості звичайно стає виразним у віці після 16 років. Існують досить типові й стійкі розлади особистості, характерні для сліпих і глухих, глухонімих, а також для осіб, що перебували в тривалому тюремному ув’язненні, перенесших досвід важкого насильства або страждання. Наприклад, для глухонімих характерно легке утворення бредоподобных ідей, а для осіб, що перебували в умовах висновку, - базисна недовірливість й эксплозивность.
Аномалії особистості маю тенденцію накопичуватися в родинах, і це підвищує ризик розвитку психозів у наступному поколінні. Соціальні умови можуть сприяти декомпенсації схованих розладів особистості або провокувати її декомпенсацію. У віці після 55 років, під впливом економічного стресу й инволюционных змін, розладу особистості іноді проявляються більш яскраво, ніж у середньому віці. Для цього періоду характерний особливий «пенсійний синдром», що проявляється у втраті перспектив, звуженні крута контактів, підвищеному інтересі до власного здоров’я, тривожністю й безпорадністю.
6.3. Розладу сприйняття й уяви.
Визначення
Сприйняття є суб’єктивне психічне відбиття предметів й явищ, воно складається з відчуттів, формування образа, його доповнення уявою. Розрізняють наступні групи патологічних змін сприйняття: ілюзії, галюцинації (щирі й псевдогалюцинації), психосенсорные розладу, агнозії. Феномени екстрасенсорної перцепції й психосенсорные розлади являють собою особливі групи розладів, що включають порушення сприйняття, уяви й свідомості. Психосенсорные розладу включають деперсоналізацію й дереалізацію. До патології уяви ставиться патологічне фантазування.