Історія питання, норма й еволюція
Свідомість в XIX столітті визначалося як сукупність знань і досвіду (свідомість - сукупне знання). Однак Геракліт затверджував, що свідомість варто асоціювати з бурхливою рікою, по якій пливе людина, при цьому, коли він спливає, то може зафіксувати те, що діється на березі, але через якийсь час він знову опускається під воду, і тоді беріг для нього не існує. С.С. Корсаків уважав, що свідомість містить активну сторону - відношення Я к зовнішньому миру. У цей час існує до 200 визначень свідомості, і тому можна говорити лише про його моделі.
Психологи вважають, що свідомість - це картина Миру, що виявляє себе в наших переживаннях. Моделі свідомості в різних культурах й у різний час відрізняються. Тому свідомість минулого можна реконструювати через всі символи культури. Основоположник експериментальної психології W. James указує, що з педагогічної точки зору свідомість будується з асоціації, інтеграції й зсуви, але він міркує про свідомість у стилі Геракліта.
Первинним конкретним фактом, що належить внутрішньому досвіду, служить переконання, що в цьому досвіді відбуваються свідомі процеси. Стану свідомості переміняються в ньому одне за іншим. Подібно тому, як ми виражаємо безособово: «світає», «смеркне», ми можемо й цей факт охарактеризувати всього краще безособовим дієсловом «думається».
Свідомість, на думку W. James має 4 властивості:
1. Кожен стан свідомості прагне бути частиною особистої свідомості.
2. У границях особистої свідомості його стани мінливі.
3. Усяка особиста свідомість представляє безперервну послідовність відчуттів.
4. «Одні об’єкти воно сприймає охоче, інших відкидає й, взагалі, увесь час робить між ними вибір».
К. Marx уважав, що свідомість є «моє відношення до моєї діяльності», підкреслюючи, що всяка свідомість производно від діяльності. Така ж була точка зору більшості радянських психологів діяльності. У цьому визначенні важливе існування Я - відносини й дії, отже «недіючий» ніяк не виявляє своєї свідомості. Л.С. Виготський писав, що всі психічні функції опосредуются через інструменти й знаки, його погляд на проблему свідомості, з погляду А.Н. Леонтьева, полягав в оцінці цієї функції як системної й значеннєвий, до того ж, як функції, що розвивається в історії культури.
Розвиток свідомості відбувається в онтогенезі й історії культури, а вивчити свідомість можна за опосередкованим даними предметної культури й знакам, як психологічним знаряддям.
В «Загальній психопатології» K. Jaspers затверджував, що «свідомість є сцена, через яку проходять окремі психічні явища, те сильніше, те слабкіше освітлювані прожектором уваги».