Історія психоаналітичного напрямку пов’язана з ім’ям S. Freud (1856-1939), що запровадив психоаналітичний метод лікування психічних розладів, а також обґрунтував значення структури свідомості й дитячої сексуальності для діагностики й терапії неврозів. P. Janet створює концепцію психастенії, а також психологічної дисоціації, що застосував для пояснення обсессивно-компульсивного й диссоциативного розладів. A. Adler (1870- 1937) у своїх теоріях («життєвого стилю», «комплексу неповноцінності» й «чоловічого протесту») описує індивідуально-психологічні причини розвитку психічних розладів. C. Horney психоаналитически обґрунтовує розвиток неврозів як результат соціального оточення. М. Klein й A. Freud в 30-х роках створюють систему психоаналізу дитячого віку. Е. Erikson описує життєві цикли як кризи ідентичності й уводить їх у практику психоаналізу й психотерапії. Н. Sullivan (1892-1949) створює интерперсональную теорію, відповідно до якої реалізація несвідомих структур виникає в результаті межперсональной комунікації. С.G. Jung (1975-1961) засновує школу глибинної психології, при описі психологічних типів (інтроверт, экстраверт) він інтерпретує аномалії особистості й неврози. Психоз їм порозумівається як результат порушення индивидуации й перекручування усвідомлення архетипу. J. Lacan (1901-1981) уводить у психоаналіз вивчення структури мови й метафор, указуючи на те, що мова є моделлю свідомості і його перекручувань можуть бути інтерпретовані аналітичним методом.
Соціальна психіатрія описує системи відносини суспільства до психічно хворим, реабілітацію й епідеміологію психічних розладів. Відношення до психічних розладів залежить від типу культури. В архаїчній культурі аномальне поводження викликало страх, священний трепет, відторгнення або дискримінацію. У ряді культур особи з аномальним поводженням ставали шаманами, і самі робили ритуальні впливи на інших хворих. Першим соціальним обрядом впливу на соматические й психічні розлади є trance-dance бушменів Калахарі, у якому вплив на аномальне поводження здійснювалося ритмічним співом і танцями. В Індії й південно-східній Азії, а також у країнах Африки завжди була висока толерантність до аномального поводження, у той час як у Європі в період середньовіччя приймалися тверді дисциплінуючі заходи щодо відношення до психічно хворих. Зокрема, групи хворих містилися на «кораблі дурнів», які сплавлялися по ріках Європи. Пацієнти піддавалися катуванням інквізиції й спалювалися на багаттях, а перші психіатричні клініки нагадували в’язниці, у яких хворі втримувалися в кайданах. P. Pinel (1745-1826) першим указав на необхідність поширення принципів гуманізму на зміст і лікування психічно хворих. G. Conolly (1794-1866) увів у психіатрію «принцип нестиснення» (nonrestrain).